###Ігор Гамула: У першій лізі Закарпаття повинно довести свій клас ###

Наприкінці червня виповнився рівно рік з моменту тренерської роботи Ігоря Гамули в ужгородському "Закарпатті".

Відомий на пострадянських теренах фахівець прийшов у колектив, якого так часто йменують ліфтом, якраз на його підйомі: у сезоні 2008/2009 команда виграла першу лігу й ось-ось повинна була дебютувати у переформатованому елітному девізіоні. Завдання перед Ігорем Васильовичем стояло відповідне уболівальницьким сподіванням — закріпитися у прем'єр-лізі. Однак не склалося в ужгородців з результатом, і в сезоні 2010/2011 Гамула намагатиметься підкорити вершини першої ліги. То як із настроєм у харизматичного тренера напередодні нового старту?

- Ігоре Васильовичу, „Закарпаття” заручилося солідною фанатською підтримкою з-за меж рідного регіону після того як ви очолили цей колектив. То в чому секрет Гамули?

— Секрет?.. Можливо, просто декому подобається моє гостре слівце у розмові з журналістами (усміхається). Однак насправді, вважаю, не це головним. Ужгород пристойно сприймався в когорті найсильніших футбольних дружин країни. Скажіть, чи багато цьогоріч аутсайдерів змогли відібрати чотири очки у суперграндів — „Динамо” і „Шахтаря”?

- Маєте рацію, ні. Та натомість ваша команда щедро, здається саме це слово тут підходить, дарувала залікові бали собі подібним — „Чорноморцю”, „Оболоні”, „Кривбасу”, „Іллічівцю”...

— ... на цьому ми й погоріли. Відверто зізнаюся, що подеколи не впізнавав своїх підопічних. Приміром, домашню гру з одеситами повинні були обов'язково вигравати, натомість задовільнилися лише очком. Так було і з „Таврією”, і з маріупольцями. Меншою мірою з „Оболонню”. Все ж, у той період за вісім днів команда зіграла три матчі, і після виїзної нічиєї з „Арсеналом”, перемоги над „Динамо”, сил на „пивоварів” просто не вистачило. А шкода, бо у той момент, як з'ясувалось, ми поклали початок свого кінця.

- Мабуть, найрентинговішим запитанням, що ставлять вам останнім часом мої колеги є прохання розповісти про ту вже історичну зустріч з київським "Динамо", в якій "Закарпаття" святкувало перемогу 1:0 (матч відбувся 24 березня). Як вам таке вдалося?

— На мій погляд у березні колектив показував найякіснішу гру, тож і не бачу нічого дивного у тому, що нам вдалося зупинити "Динамо". Тим паче, коли чемпіони перебували у не найкращих кондиціях. Та я б не став акцентувати увагу на цьому поєдинку, якщо хочемо вести діалог без зайвих похвал. Бо ж поставлене перед нами завдання ми не виконали і тепер доведеться скуштувати хліба першої ліги.

- І в чому причина, що не досягли наміченого?

— Не хотів би виправдовуватись перед уболівальниками, акцентуючи на нефарті, помилках окремих футболістів, що врешті призводили до поразок із таким звичним для нас рахунком — 1:0. Скільки їх ми пережили!? Двічі мінімально поступалися „Іллічівцю”, а ще „Оболоні”, „Шахтарю”, „Таврії”, донецькому і запорізькому „Металургам”, „Карпатам”. Вважаю, найперше винний тренер. І я неодноразово говорив мас-медійникам, що усю відповідальність за результат беру на себе.

- Наскільки складним для вашого клубу видався виліт з еліти?

— Повірте, безсонних ночей було вдосталь (тривала пауза)… Та така вона примхлива футбольна доля: доводиться переживати і аж надто неприємні моменти. Вже тепер разом із віце-президентом Олегом Мукомелом та генеральним директором клубу Іваном Шіцом працюємо над перетрубаціями в основі. Права на помилку більше немає — настав час перемагати. Власник клубу озвучив завдання: з першого місця повернутися у прем'єр-лігу. Підводити Нестора Шуфрича не збираюся.

- Пане Ігоре, а чи вистачить для цього фінансових ресурсів у, здається, не такого вже й багатого „Закарпаття”?

— Я добре усвідомлюю реалії нинішнього футболу — немає грошей, не буде і якісної гри. В Ужгороді наразі сприятлива ситуація. Не дарма ж у минулому сезоні до своїх лав нам вдалося запросити відомих в Україні футболістів — Александара Трішовіча, Рубена Гомеса, Олександра Зотова, Вадима Болохана та Мірко Райчевіча, а вже нині зберегти кістяк. Звісно, кадрові перебудови у складі обов'язково будуть. Однак найперше через ліміт на легіонерів, яких у першій лізі одночасно на полі може бути тільки троє.

- Окрім проблеми із зайвими гравцями із закордоння, яких минулого чемпіонату у вашому складі було вдосталь, маєте й інше актуальне питання — кому з молодих довірити місце у старті, чого від тренера також вимагатиме регламент турніру. Чи ще виховує Срібна Земля нових Сабо, Медвідів, Турянчиків, Гаваші?

— Важко однозначно відповісти, бо, як кажуть, у медалі два боки. Так, на телеекранах світяться постаті вихованців ужгородського „Закарпаття” Василя Кобіна у складі чемпіона України донецького „Шахтаря” та національної збірної, Михайла Кополовця у „Карпатах”, що ось-ось стартують у єврокубках. Ба, чимало вихованців обласної дитячо-юнацької школи грають у більш багатших, за рідну, школах, приміром, „Шахтаря”, „Карпат”, „Динамо”, що встигли переманити юних талантів до себе. І це проблема: футбольні ази юнаки здобувають за фінансової підтримки обласного та клубного бюджетів, натомість свій талант розкручують на користь інших.

- Знаю, що генеральний директор клубу Іван Шіц запропонував закарпатській владі реформувати місцеву СДЮШОР: змусити батьків напередодні вступу чада в навчально-спортивний заклад укласти відповідний контракт. Допоможе?

— Так, вірю, що це стане панацеєю. Бо що маємо зараз? Необстріляну юнь, з якою треба підкоряти вершини першої ліги. За регламентом на футбольному полі повинен перебувати мінімум один гравець, якому не виповнилося 21-го року. Таких в ужгородському ФК п'ятеро — воротар Юрій Славік, центральний оборонець Роберт Молнар, півзахисники Ярослав Скунць та Шандор Вайда, нападник Михайло Трухан. Тільки Вайда грав на більш-менш пристойному рівні — в основі, коли колектив востаннє вийшов в еліту, а минулий сезон у друголіговій дніпродзержинській „Сталі” на правах оренди. Тож ініціатива Івана Шіца, який разом з іншим клубним очільником Олегом Мукомелом вели діалог з губернатором краю, й справді, віриться, посприяє стабілізації у юнацькому футболі.

З часів Союзу талановитої молоді на Закарпатті не бракує. Треба лише правильно "відсортувати", а потім і виростити того обдарованого футболіста. Наразі честь закарпатського футболу в ужгородському ФК захищають півзахисник Владислав Микуляк і воротар Олександр Надь.

- Ігоре Васильовичу, то коли „Закарпаття” його шанувальники знову побачать у прем'єр-лізі?

- Вірю, що рівно за рік. Достойних суперників у боротьбі за підвищення на кшталт „Чорноморця”, „Олександрії”, „Львова”, або ж „Сталі” не бракує, та все залежатиме від нас: Ужгород повинен довести свій клас і без проблем оформити підвищення у класі. Бо наше місце саме у когорті найсильніших!

Що ж, віримо і вболіватимемо. Спасибі за розмову!